|
У медичних закладах кисень використовують після його газифікації для інгаляційних процедур (дихання) та інших лікувальних потреб. Не допускається використовувати для дихання і з лікувальною метою кисень, отриманий електролізом води, а також кисень, отриманий способом низькотемпературної ректифікації з подальшим стисканням у компресорі з поршневим ущільненням, виготовленим із фторопласту та інших матеріалів, не передбачених медичними нормами. Джерелом кисню може бути центральний кисневий пункт (газоподібний кисень) або киснево-газифікаційна станція (рідкий кисень), які розташовують за межами будівлі медичного закладу. При цьому між станцією чи пунктом (за умови зберігання більше 10 балонів місткістю 40 л кожен) і будівлею з постійним перебуванням у ній хворих має бути відстань не менше 25 м. Допускається встановлення одного кисневого балона біля зовнішньої стіни будівлі закладу (з негорючого матеріалу) у металевій шафі. В аптеках допускається збереження не більше двох балонів з киснем, закріплених у вертикальному положенні у спеціальних гніздах. Постачання кисню до стаціонарів і поліклінік лікувально-профілактичних закладів, як правило, здійснюється централізовано. Приміщення медичних закладів, до яких передбачено підведення кисню, визначено ДБН В.2.2-10-2001. Подавання кисню до медичного закладу має здійснюватися зі встановлених балонів (не більше 10) у прибудовах з негорючих матеріалів або з центрального кисневого пункту (коли кількість балонів понад 10), які забезпечуються засобами механізації. Альтернативою кисневим балонам у медичних закладах є кисневі концентратори, принцип роботи яких також базується на розподілі повітря.
|
